Кожушки на всі смаки

Пятниця, 11 Лютого, 2011

На виготовлення одного кептаря раніше йшов цілий рік, а чоботи вважали сімейним скарбом

Кептар із села Бояни (Новоселицький район Чернівецької області)

Львів’яни привезли до Києва виставку шкіряних виробів Галичини, Буковини та Гуцульщини. Кептарі, постоли, череси та мешти – ця різнобарвна краса нині розмістилася в одному залі Музею українського народного декоративного мистецтва. Усі експонати – з фондової збірки Музею народної архітектури та побуту у Львові.

Кептар жіночий "Кожуша". Село Бабин (Косівський район Івано-Франківської області)

Найбільша прикраса виставки – нагрудний одяг. Етнічні «дублянки», прикрашені вишивкою нитками та бісером, у кожному регіоні були свої. Гуцули називали кожухи кептарями,бойки – друшляками, а буковинці – цурканками. Проте єдиним був процес виготовлення таких виробів: виробничий цикл стартував ранньою весною, а завершувався аж пізньої осені.

Жіночий короткий кожух. Село Дилятин (Надвірний район Івано-Франківської області)

Про надзвичайно копіткий процес виготовлення кожуха розповідає завідувачка відділом науково-освітньої роботи Музею народної архітектури та побуту у Львові Тамара Дуда:

Взуття теж робили довго і прискіпливо: його вважали дуже дорогим задоволенням, відтак, майстри розцяцьковували чоботи, як могли. «Чоботи були мірилом достатку. Одна пара могла служити цілій сім’ї та ще й передаватися у спадок, – розповідає пані Дуда. – Лише дуже багатий ґазда мав дві пари чобіт: робоче взуття та чоботи до церкви».

Жіночі чоботи з Тернопілля

Ще пару століть тому взуття на Західній Україні було досить незграбне: жіночі чоботи могли досягати нинішнього 45-го розміру. «Справа в тому, що всередину треба було покласти солому, аби ноги не мерзли, – пояснює музейниця. – Спочатку взуття шили з юхтової шкіри (це шкіра великої рогатої худоби. – Авт.), а потім воно стало шеврованим – виготовленим зі шкіри кіз та овець».

Постоли і постолята - їх робили у кожній хаті

У виготовленні взуття найбільш «відрізнилися» гуцули: вони створили «музичні» чоботи! Це взуття за виглядом нагадує музичний інструмент, тож не дивно, що при носінні воно видає різноманітні звуки. «Рісовані чоботи були досить незручні: мали звужену негнучку халяву, – коментує Тамара Дуда. – А внизу у цих чобіт було шість-вісім поперечних складок. Коли людина взувала ці чоботи, верхня частина тиснула на нижню «гармошку» – тоді взуття видавало дивний скрегіт. Така була мода на той час».

Тамара Дуда показує "музичні" рісовані чоботи

У Львові масове виробництво взуття розпочалося 1870-го року – тоді у місті було побудовано завод, який займався вичиненням шкур. На той час Галичина була підвладна Австро-Угорщині, відтак більшу частину шкур вивозили до Відня. Через декілька років на Західній Україні почали відкриватися й інші подібні заводи: загалом, їх було лише п’ятнадцять. На цих підприємствах працювало по десять людей, які обробляли шкури. Чоботи робили зі шкіри дворічного теляти, а на черевики брали шкіру однорічного.

А це - мешти переможниці львівського конкурсу краси 1905-го року :)

Ще одним знаменитим виробом зі шкіри є черес – чоловічий пасок, який раніше був і прикрасою гардеробу, і цілком корисною річчю. «Черес – від слова «чересло», тобто, «перед». Ще козаки називали пояси та ремені чересами. Проте ця назва збереглася тільки у гуцулів, – розповідає представниця львівського музею. – Їх робили зі складеної вдвоє та прошитої юхтової шкіри. Чим ширший пояс – тим заможніший був ґазда. Черес був окрасою чоловіка. Крім того, він допомагав підтримувати м’язи при важких фізичних навантаженнях. А ще, до череса можна було причепити і гаманець, і люльку…»

Черес із Гуцульщини

Майстрів, які роблять ці унікальні вироби зі шкіри, на Західній Україні вже майже не залишилося. «Зараз є багато заводів та фабрик, які шиють і взуття, і кожухи… Звісно, нині шкіру обробляють вже хімічним способом, а не натуральним, – зітхає пані Дуда. – Нині українські шкури поставляють до Італії. Там їх вичиняють, і «повертають» нам продукцію з нашої ж сировини. Звісно, й просять за ці вироби дуже багато грошей»…

Подивитися на ці експонати можна до 3 березня. Адреса Музею українського народного декоративного мистецтва у Києві: вул. Мазепи, 21, корпус 29.

***

Спонсор запису:

Любите изделия из кожи, особенно клатчи? Обратите внимание на клатчи из кожи ската и клатчи из кожи змеи – они непременно вам понравятся!

Метки:

  • http://made-in-ukraine.info/rukodilnyy-medvin-svyato-nablyzhayetsya/ Рукодільний Медвін: свято наближається! | Made in Ukraine

    [...] Відкритий майстер-клас із реставрації народного одягу Тамари Негоди (протягом [...]

  • http://made-in-ukraine.info/vystavka-tradytsiynogo-zymovogo-odyagu/ Виставка традиційного зимового одягу | Made in Ukraine

    [...] десятки одиниць. Серед них – відомі і популярні кожухи, свити, бурки, киреї, сердаки, кептарі та багато іншого [...]

  • http://made-in-ukraine.info/poliske-vbrannya-prezentatsiya-knygy/ Поліське вбрання. Презентація книги! | Made in Ukraine

    [...] – Це – більше 100 зразків традиційних комплексів автентичного одягу, а також антикварних прикрас та аксесуарів з 22 [...]

  • http://made-in-ukraine.info/gutsuliv-nadrukuyut-na-martsi/ Гуцулів надрукують на марці! | Made in Ukraine

    [...] гуцульський одяг: вишиванки та автентичні кожухи – кептарі. Зчіпка новеньких марок вже зараз бере участь [...]

  • alex

    де можна замовити чоловiчу етнiчну дублянку?

blog comments powered by Disqus